18 травня 2024 року

   18 травня українці відзначають День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Цього дня 80 років тому радянський тоталітарний режим почав депортацію корінного населення з території Кримського півострова.

   На щотижневих виховних годинах керівники груп розповіли студентам про те, що за три дні з Криму вивезли понад 190 тисяч кримських татар. Депортація була швидкою і жорстокою. Кримським татарам не пояснювали, що відбувається, куди саме їх везуть, а на збори давали не більше 15 хвилин. Як наслідок, вони покинули власні домівки не готовими до виснажливої дороги. Вбивча подорож у середньому тривала 2–3 тижні. За цей час у тісноті, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинули 7 000–7 900 кримських татар. Радянський режим посилював геноцид стиранням з історії Кримського півострова памʼяті про його корінне населення: переписував кримську історію, насаджував російські імперські наративи про «одвічно російський» Крим, цілеспрямовано та масово поширював міфи про «народ-зрадник». Півострів заселяли переселенцями із ррфср, Української рср. У срср трагічну історію депортації кримськотатарського народу замовчували, а мову, культуру корінного народу України забороняли. Кримських татар позбавили не просто батьківщини, а й власного імені, мови, історії, ідентичності. Після смерті Йосипа Сталіна кримським татарам не дозволили повернутися на батьківщину. Фактично, заслання тривало. Із 1967 року кримські татари робили численні спроби оселитися на власній землі. Кримськотатарський національний рух за повернення був одним із найефективніших та найяскравіших протестних рухів у срср. Справжня масова репатріація розпочалася в 1987-му. 

   Тільки після розпаду срср, у незалежній Україні, ми можемо вільно говорити про геноцид кримських татар – злочин тоталітарної системи – та вшановувати памʼять його жертв.